Переклад книги “Leibniz und sein Rußlandbild” є надзвичайно цінним для України, адже дозволяє глибше зрозуміти, як на інтелектуальному рівні вибудовувався проєкт Російської імперії із залученням зовнішніх ресурсів і стратегій Заходу та Сходу. Ляйбніц, один із найуніверсальніших мислителів епохи Просвітництва, розглядав простір між Європою та Китаєм – проєкт створення Всеросійської імперії – як потенційну лабораторію та експериментальний майданчик для реалізації ідеалів нової раціональної цивілізації (утопії). У цьому контексті його плани щодо створення освітніх, наукових, мовознавчих та просвітницьких інституцій мають величезне значення для розуміння того, як простір Московії з початку XVIII століття ставав частиною великого геополітичного і культурного синтезу — зокрема через контакти з Прусією, Китаєм і протестантськими академічними мережами.
Для України важливо осмислити, як імперські структури формувалися не лише воєнною чи адміністративною силою, а й через культуру, освіту та науку, що діяли під виглядом “цивілізаційної місії”. У цьому проєкті Росія, за задумом Лейбніца, мала стати синтезом між Китаєм та Європою — і саме в цьому, як вважав філософ, полягала її глобальна роль. Пропозиції Лейбніца до Петра I стосувалися створення академій, бібліотек, лабораторій, шкільної системи й перекладів енциклопедій — інституцій, які мали трансформувати імперію на зразок раціональної держави Китая. Водночас ці рекомендації були натхненні протестантськими уявленнями про порядок, просвітництво, публічність знань і “служіння людству”, що були характерні для інтелектуального середовища Берліна та Лейпцига.
Особливо цікаво простежити, як Лейбніц уявляв місце України — зокрема Києва — у цьому імперському проєкті. Київ, згідно з його планами, мав стати одним із центрів наукового спостереження, просвітництва й міжкультурного синтезу. Таким чином, українські землі розглядалися не як периферія, а як важлива опорна точка для реалізації імперської модернізації. Тому розуміння цих процесів дає змогу краще осмислити механізми культурної колонізації, які діяли в Російській імперії.
Переклад цієї праці також висвітлює геоінтелектуальні зв’язки між Московією, Китаєм і протестантською Європою. Китай при цьому був для Ляйбніца не екзотикою, а зразком досконалої морально-бюрократичної системи, яку варто було поєднати із західною науковою раціональністю. І в цьому процесі майбутня побудова Російської імперії, яка розглядалася пруськими протестантськими колами та зокрема Ляйбніцем як своєрідна “чиста сторінка” (як він характеризував її), ставала мостом між Китаєм та Європою. Таким чином, Московія отримувала не лише технічну модернізацію, а й ідеологічну легітимність бути арбітром між Заходом і Сходом. Сьогодні, в умовах війни Росії проти України, надзвичайно важливо розуміти витоки цієї амбіції, яка й досі живе в ідеології сучасної Росії й була сконструйована ззовні – провідними європйськими інтелектуалами ХVIII cт. на кшталт Ляйбніца.
Ляйбніц у своєму підході до Росії чітко відділяє мяку стратегію місіонерства від формального колоніального примусу. Він критикує фанатизм і пропонує замість нього — щось на кшталт просвітницького діалогу, розвиток локальних мов, підтримку науки і взаємну вигоду. Це контрастує з пізнішою імперською практикою самої Росії, яка замінить цю модель на жорстку централізацію, знищення інакшості та репресії. Україна має шанс через переклад цієї книги побачити альтернативну версію історії створення Всеросійської імперії — ту, в якій імперські проєкти не були неминучими, і в якій навіть в межах старих структур визрівали більш гуманістичні підходи. Всі вищезазначені ідеї а також багато інших містяться у даній монографії.
Переклад книги “Leibniz und sein Rußlandbild” допомагає не лише краще зрозуміти, як працювали механізми формування імперії, а й як її можна було (і можна) мислити інакше.